спектакль Земля Одеса 2026-05-13 18:00 Театр музичної комедії
Земля
Одеса, Музкомедія
Вистава «Земля», створена за мотивами повісті Ольги Кобилянської, — це сценічне прочитання одного з найважливіших творів українського модернізму. У режисерській інтерпретації Івана Уривського цей текст звучить не як музейна класика, яку потрібно шанобливо переказати, а як жива, болюча і дуже сучасна розмова про людину, її коріння, вибір, пристрасть, втрату і внутрішню темряву, яка завжди стоїть десь поруч із любов’ю.
Варто врахувати, що акторський склад може відрізнятися від того, який зазначений у промоматеріалах.
Що таке земля — і чому це слово завжди більше, ніж просто ґрунт
Для людини земля майже ніколи не зводиться лише до території чи власності. У цьому слові живе значно більше. Це народження, перші кроки, дотик матері, відчуття захищеності, любов, пам’ять про рід і простір, у якому людина стає собою. Земля — це те, з чого починається життя і до чого воно постійно повертається, навіть якщо не вимовляти цього вголос.
Але в історії людства все знову і знову влаштовано жорстоко: рано чи пізно з’являється той, хто хоче цю землю відібрати. А разом із нею — право жити, належати, пам’ятати, продовжувати свій рід, мати сенс. Саме тому земля в цій історії постає не лише як джерело сили, а й як причина конфлікту. Через неї починаються війни, через неї руйнуються долі, через неї людина доходить і до любові, і до злочину. Водночас саме вона годує, тримає, визначає людську самість. Без своєї землі людина втрачає не просто місце — вона ризикує втратити себе. Бо ми і є той прадавній ґрунт, із якого виросли.
Кобилянська і текст, що не втратив сили
Ольгу Кобилянську недарма називають іконою українського модернізму. Назвавши свій головний твір коротким і водночас безмежним словом «Земля», вона ніби заздалегідь вловила масштаб майбутньої вселенської трагедії — Першої світової війни. У цій назві вже закладено все: і першооснову життя, і причину руйнування, і те напруження, в якому людина завжди змушена обирати між світлом і темрявою.
Історія, яку розповідає Кобилянська, не прив’язана лише до одного часу чи місця. Вона могла статися будь-де і майже з будь-ким. І саме тому так боляче відгукується сьогодні. Людська природа не змінилася кардинально від початку світу. У кожному з нас, як і раніше, живуть зерна добра, але поряд із ними — зерна ненависті, злості, руйнації. І те, що зрештою проросте, залежить від вибору, який людина робить.
Два проєкти, дві країни, один нерв свободи
Особливого виміру цій постановці додає зв’язок із литовським проєктом «Žẽmė». Саме співзвуччя і спільне коріння слова «земля» українською та žẽmė литовською стало поштовхом до поєднання двох сценічних робіт. Ідеться про виставу «Žẽmė» українського режисера Івана Уривського, поставлену на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну в Національному Каунаському драматичному театрі, та про прем’єру «Землі» Івана вже на Батьківщині — у Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки.
У такому поєднанні дві постановки сприймаються не просто як окремі мистецькі події, а як діалог двох країн і двох культур, які об’єднані не випадковою схожістю, а глибшим прагненням — до Свободи. І це додає виставі ще одного рівня: вона говорить не тільки про приватне, родинне, внутрішнє, а й про історичне, спільне, національне.
Режисерський погляд Івана Уривського
Для Івана Уривського ця історія — не тільки про конкретну родину. У його прочитанні одна сім’я стає мікромоделлю всесвіту. Усе, що відбувається між близькими людьми, раптом виростає до масштабу загальнолюдського: конфлікти в родині, зрада, любов, суперництво, біль, боротьба за право володіти, любити, залишатися собою. Такі речі не старіють, бо супроводжують людство від самого початку його існування.
Саме тому слово «земля» в цій постановці не має одного-єдиного значення. Воно приховує безліч сенсів, і вистава пропонує лише одну з можливих інтерпретацій. Не остаточну, не вичерпну, а живу, сценічну, емоційно напружену. Таку, що не дає спокійно відсидітися в залі й просто спостерігати з безпечної відстані.
Вистава, яка говорить і про минуле, і про теперішнє
«Земля» в Одесі, на сцені Музкомедії, — це не просто адаптація шкільної класики і не декоративне звернення до великого українського тексту. Це вистава про першооснови людського життя. Про те, що може дати сили — і про те, що здатне зруйнувати. Про родину як про цілий світ. Про спадок, за який борються не лише руками, а й серцем. Про свободу, якої ніколи не дають просто так. І про вибір, який кожна людина, кожна родина і кожне покоління робить знову.
У цьому і є сила «Землі»: вона не залишається в минулому. Вона дивиться просто в теперішній час і ставить дуже незручні, але необхідні запитання. Що для нас означає земля? Що ми готові за неї віддати? І що станеться з людиною, якщо в неї забрати не лише дім, а сам ґрунт під ногами?
