спектакль Турандот Одеса 2026-03-01 16:00 Одеський театр опери та балету
«Турандот» (Одеса, Оперний театр)
Тривалість: 2 години 30 хвилин
«Турандот» — опера, про яку часто говорять із повагою ще до того, як лунає перша нота. Вона масштабна, яскрава, вимоглива і для виконавців, і для глядача. Це останній задум Джакомо Пуччіні — композитора, який умів писати музику так, ніби вона дихає разом із людиною. І водночас «Турандот» відрізняється від його звичних “слізних” історій: тут більше холоду, сили, ритуалу, великої сцени і справжнього музичного “вулкану”.
Ідея народилася у листопаді 1919 року. За основу Пуччіні взяв сюжет із п’єси Карло Гоцці — той створив свою «казку для театру» ще у 1761 році, спираючись на давні східні мотиви (їх пов’язують із оповіддю азербайджанського поета XII століття Нізамі). Влітку 1920 року композитор узявся до роботи вже всерйоз і залучив лібретистів Джузеппе Адамі та Ренато Симоні. Але Пуччіні не був із тих, хто просто “отримує текст і пише музику”: він втручався в побудову сцен, правив репліки, сперечався про драматургію — прагнув, щоб усе працювало як єдиний механізм.
Робота просувалася непросто і тривала до останніх років його життя. Одним із факторів затримки було те, що один із авторів лібрето багато працював як драматург і часто відволікався на інші проєкти. Та головне — сам Пуччіні не встиг довести оперу до фінальної крапки: у 1924 році він помер від раку, не закінчивши заключний дует Турандот і Калафа.
Прем’єра стала легендою ще й через свою драматичну “рамку”. 25 квітня 1926 року, коли «Турандот» уперше прозвучала на сцені, диригент Артуро Тосканіні зупинив виставу рівно на тому місці, де закінчувався рукопис Пуччіні. Повернувшись до публіки, він сказав, що тут опера обривається, бо маестро вже немає. Наступного дня оперу показали повністю — фінальний дует і завершення дописав Франко Альфано, спираючись на чернетки та нотатки композитора. Проте цей варіант часто критикують за те, що він звучить менш виразно, ніж уявлялося б у стилі Пуччіні. Саме тому пізніше з’явилися й інші редакції фіналу: свої версії запропонували Лучано Беріо (прем’єра його редакції відбулася у 2002 році) та Хао Вей (прем’єра — у 2007 році).
Чому «Турандот» називають найскладнішою оперою Пуччіні? Тому що вона вимагає максимуму буквально від усіх: від оркестру — сили та точності, від хору — потужності й дисципліни, від солістів — витривалості та бездоганної техніки. А головні партії взагалі “пишуться” під видатні голоси. Калаф — це тенор, який має не просто співати красиво, а тримати на собі драму й масштаб. Турандот — “крижана” принцеса, чия партія вимагає сталевого звучання, високих нот і характеру, що не розсипається під вагою оркестру.
Найвідоміша сторінка опери — арія Калафа «Nessun dorma» («Ніхто не спить») з останньої дії. Її знають навіть ті, хто ніколи не був в опері: цей номер став справжнім стандартом тенорового репертуару і часто сприймається як музичний символ перемоги, впертості й надії. Але було б несправедливо зводити «Турандот» лише до однієї арії. Опера багата на музичні ідеї й контрасти — недарма музикознавці називають її своєрідною “енциклопедією майстерності” за мелодикою, гармонією, блиском оркестру та драматизмом.
У «Турандот» легко вловити кілька великих музичних “ліній”, які ведуть глядача крізь сюжет. Є холодна, майже кам’яна тема самої Турандот; героїчна тема Калафа; ніжна, романтична тема Ліу — персонажа, який приносить у цей світ щось дуже людське й болюче. Є й окрема “масова” тема народу, адже хор тут не фон, а повноцінний учасник дії: місто дихає, шепоче, судить, захоплюється й вимагає видовищ. Деякі дослідники навіть припускають, що така увага до “народного” елементу могла виникнути під впливом великих оперних полотен на кшталт «Бориса Годунова» Модеста Мусоргського.
Комічну (і водночас цинічну) ноту в опері дають міністри Пінг, Панг і Понг — персонажі, в яких відчуваються відголоски комедії dell’arte. Вони можуть розряджати напругу, але інколи саме через їхні сцени критики говорять про “затягнуті місця”. Та багато хто переконаний: якби Пуччіні мав час завершити й відшліфувати партитуру, він би зробив темп і баланс такими, що задовольнили б навіть найвибагливіших слухачів.
Як дивитися «Турандот», щоб отримати більше задоволення? Простий лайфхак: сприймайте її як велику музичну драму-міф. Тут важливі не тільки події, а атмосфера: ритуальність, контраст холоду і тепла, жорстокості й милосердя, масових сцен і дуже інтимних моментів. Якщо ви любите оперу за масштаб, за відчуття “великого театру” і за голоси, що піднімають дах — «Турандот» точно з тих вистав, після яких ще довго дзвенить у голові оркестр і хочеться повернутися до музики знову.
