спектакль Запорожець за Дунаєм Одеса 2025-11-29 16:00 Одеський театр опери та балету
«Запорожець за Дунаєм» в Одеському оперному театрі — безсмертна опера, що оживає на новому диханні
Одеський національний академічний театр опери та балету запрошує глядачів на одну з найулюбленіших українських опер — «Запорожець за Дунаєм». Цей шедевр Семена Гулака-Артемовського вже понад півтора століття залишається символом українського духу, волелюбності та віри в майбутнє.
Події розгортаються у 1775 році, коли за наказом російської імператриці Катерини ІІ було зруйновано славну Запорозьку Січ — осередок свободи й сили українського козацтва. Позбавлені рідної землі, козаки змушені тікати на чужину — за Дунай, на територію Османської імперії. Минуло десять років, але вигнанці не забули ні свого дому, ні степів, ні пісень над Дніпром. Їхні серця палають прагненням повернутися, а козацька гордість і гідність залишаються непохитними навіть у вигнанні.
Пролог
Земля здригається від гуркоту гармат — царське військо руйнує Січ. Полум’я, дим, розпач і крик — усе це зливається в трагічну картину знищення козацької святині. Серед хаосу лунає тужливий спів — «Дума про руйнування Запорозької Січі». Це не просто плач за минулим, а присяга на вірність свободі, яка житиме в серцях навіть у вигнанні.
Перша дія
Світанок над Дунаєм. У поселенні запорожців чути пісні й сміх — життя триває, хоча біль втрати ще не вщух. На ґанок виходить Оксана, прийомна дочка старого козака Карася. Її серце розривається від туги за рідною землею й коханим Андрієм. Разом із подругами вона співає, готуючись до роботи в полі.
У домі Карася панує тепло і гумор. Його дружина Одарка — жінка рішуча, але щира, добра й любляча. Вона жартує з чоловіком, лає за дрібниці, проте видно: між ними — справжня любов. Карась розповідає, що козаки готуються повернутися до України: Андрій зібрав побратимів, і тепер залишилося лише дістати дозвіл від Султана.
Раптово з’являється сам Султан. Він приховується під виглядом звичайного мандрівника, щоб на власні очі побачити життя козаків. Карась, не впізнавши правителя, веде з ним дотепну розмову, сипле жартами й анекдотами, чим неабияк розважає Султана. Вражений його кмітливістю, падишах запрошує Карася до палацу.
Сцена наповнюється гумором і музикою: Карась переодягається у турецьке вбрання, а навколо нього танцюють східні танцівниці. Козацька вдача і сміх стають його головною зброєю навіть у чужому краї.
Коли над Дунаєм сходять зорі, козаки й дівчата збираються на вечорниці. Пісні про любов і волю лунають під акомпанемент бандури. Оксана співає ніжну арію «Ангел ночі» — молитву за коханого Андрія. Той з’являється в темряві, і закохані мріють утекти додому, в Україну. Та їхні плани перериває турецька варта.
Друга дія
Ранок у хаті Карася. Одарка з подругами збирається на свято, співаючи про кохання і долю. Веселу атмосферу раптом порушує поява Карася в турецькому костюмі. Він хизується перед усіма своїм «службовим підвищенням» — жартує, що тепер служитиме Султанові. У пісенному дуеті «На туркенях оженюся» розкривається уся принадність українського гумору: подружжя сперечається, дражниться, ревнує й сміється — все як у житті.
А потім приходить довгоочікуваний момент — Султан надсилає посланця з добрими новинами: козакам дозволено повернутися додому! Радості немає меж. Карась і Одарка обіймаються, Оксана й Андрій мріють про спільне життя, козаки славлять Україну, яка знову кличе їх додому.
Фінал опери — піднесений, сповнений віри й світла. Над сценою звучить молитва Андрія «Владико Неба і Землі», у якій відчувається незламна любов до Батьківщини. Це кульмінація всієї історії — момент, коли вигнанці нарешті знаходять шлях додому, до волі, до свого коріння.
Опера «Запорожець за Дунаєм» — не просто музичний твір, а жива історія українського серця. Вона зворушує, надихає й нагадує: навіть у найтяжчі часи український дух залишається вільним, пісня — дзвінкою, а віра — непохитною.
Саме тому цей твір продовжує звучати на сценах України й світу, щоразу пробуджуючи гордість і любов до рідної землі.
